Mikroskop pana Jurka - Львівський “Край світу”

Важко собі уявити, що місце у Львові яке сьогодні знаходиться за декілька хвилин ходу від проспекту Свободи колись мало назву “Край Світу”.
На прикінці XVIII ст., коли Львів “вийшов” за межі тісних середньовічних мурів, то колишні передмістя поступово перетворились на його дільниці. На межі ХІХ - ХХ століть, під впливом практики створення передмість-садів, що зародилась в Англії, виникли райони віл та особняків. Так постали Новий Світ, Софіївка, Новий Львів, так звані, Професорська та Кривчицька колонії.
Колишні вулиці передмість стали швидко розбудовуватись. На них зявилися багатоповерхові будинки, банківські установи, дорогі магазини, по багатьох з них було прокладено лінію електричного трамваю. З плином часу з повсякденного вжитку почали зникати старі назви, а їм на зміну прийшли нові. Так зникла назва “Край Світу” (польською Zaswiecie).

Львівський “Край світу”
та його мешканці
Радковець Петро
Радковець Іван
Важко собі уявити, що місце у Львові яке сьогодні знаходиться за декілька хвилин ходу від проспекту Свободи колись мало назву “Край Світу”.
На прикінці XVIII ст., коли Львів “вийшов” за межі тісних середньовічних мурів, то колишні передмістя поступово перетворились на його дільниці. На межі ХІХ - ХХ століть, під впливом практики створення передмість-садів, що зародилась в Англії, виникли райони віл та особняків. Так постали Новий Світ, Софіївка, Новий Львів, так звані, Професорська та Кривчицька колонії.
Колишні вулиці передмість стали швидко розбудовуватись. На них зявилися багатоповерхові будинки, банківські установи, дорогі магазини, по багатьох з них було прокладено лінію електричного трамваю. З плином часу з повсякденного вжитку почали зникати старі назви, а їм на зміну прийшли нові. Так зникла назва “Край Світу” (польською Zaswiecie).
Це ділянка землі котра знаходиться між сучасними вулицями Драгоманова та Петра Дорошенка. Пануюча тут гора, яку ми сьогодні називаємо Цитадель, була заселена ще в сиву данину. За даними Ф.Яворського, під час розкопок у першій пололовині ХІХ ст., які проводив тут археолог П.Жегота “знайдено рештки древнього поселення та поганський вівтар”.
Ми сприймаємо Цитадель як одну гору, а насправді до її складу увійшли три гори: Шембека, Познанська та Каліча. Найвищою з поміж них вважається гора Шембека, попід якою сьогодні проходить вулиця Коперніка. Ще одна назва “турецькі шанці” закріпилась за цією горою після 1672 року, коли турки збудували тут польові укріплення. В 1791-1829 роках тут мав свій маєток Станіслав Вроновський, від якого гора успадкувала ім’я - “Гора Вроновських”.
У звязку з подіями 1655 року, під час другої облоги Львова військами Б.Хмельницького, згадується гора - Познанська. На ній стояла московська батарея Бутурліна, що обстрілювала місто.
Зі сторони вулиці Каліча Гора, котра веде на гору з такою ж назвою, було місце де ще в 1450 році жили каліки та старці. Як подає І.Крип’якевич: “Пізніше постав тут шпиталь Св.Лазаря, званий “лазаретом”; в 1619 році перенесено його на вулицю Коперніка”.
У 1656 році на Калічій горі заклав свій “двір” Бартоломей Зиморович. Ця постать є невідємною від історії Львова. Він народився 20 серпня 1597 року і при хрещенні отримав три імені: Йосип, Бартоломей, Ян, однак до кінця життя підписувався іменем Бартоломей. Його батьки Станіслав і Катерина Озімкові мали маєток при вулиці Глинянській (сьогодні вул. Личаківська) приблизно на тому місці де зараз військовий госпіталь. За переказами, батько, за фахом муляр і каменяр, як і мати, були з вірменської родини.
Дослідники його життя пишуть - “Бартоломей хотів стати монахом, але змінив свій задум і одружився з Катериною Дактинською у 1619 році. Дружина проживши з ним 24 роки померла. Він прожив 85-ть років і писав до 75-ти; зо п’ять років відпочивав, а потім знову взявся до пера”. З 1620 року займав він різні посади при львівському магістраті, був обраний бургомістром міста та провізором шпиталя Святого Духа, відзначився хоробрістю при обороні Львова від нападників.
Для написання хроніки міста Львова - “Leopolis Triplex” (“Потрійний Львів”) у 1665-1672 роках, Зиморович використав чимало документів та історичних праць, що не дійшли до нас. В літературі є відомості про те, що рукопис цієї праці зберігався у архіві міста Львова ще до кінця XVIII століття. З того часу його доля невідома. Багато хто з дослідників історії нашого міста у своїх виданнях посилається на неї, але через втарту оригіналу змушений користуватись лише копіями або більш сучасними передруками “Хроніки”, та це не зменшує її джерелознавчого значення.
У 1897 році, з нагоди 300-ої річниці від дня народження Бартоломея Зиморовича, на будинку № 29 пл.Ринок було відкрито меморіальну дошку. Львівський часопис “Kurjer Lwowski” того часу повідомляє: “... місце обрано не випадково, оскільки саме на цій ділянці землі стояв ще один будинок бургомістра і історика Львова”. Якщо звернутись до довідників про перейменування львівських вулиць, то знайдемо, що іменем Зиморовича з 1871 по 1941 рік називалась вулиця поруч з “Краєм Світу” - сучасна вул.Дудаєва.
Подальші відомості про власність Зиморовича на Калічій горі з’являються на прикінці ХІХ століття й пов’язані вони з іменем львівської поетеси Марилі Вольської, про родину якої варто розповісти докладніше.
Мариля Ванда Млодніцка (після одруження Вольська) народилась 13 березня 1873 року. Окрім матері її вихованням займались тітка Тереза Вентж і материна колєжанка Леоніла Савчинська-Пачовська. Як наслідок майбутня поетеса одержала знання з історії, літератури, географії, музики, добре знала декілька мов, лише не мала хисту до математики, і як наслідок - вона ніколи не вміла бути практичною, тому навіть після одруження всім господарством у домі та вихованням дітей займалась її мати. Але у їхній оселі “завжди панувала велика толерантність до чужих переконань, існував своєрідний культ мистецтва і гарячий, хоча й з різними поглядами на нього, патріотизм”.
Перше кохання до Марилі прийшло коли їй виповнилось лише чотирнадцять років. 29 березня 1887 року у тісному, напівпорожньому і холодному залі, на концерті Ігнація Падеровського, серед нечисленних слухачів знаходилась Ванда Млодніцка (до одруження Монне) з свєю донькою Марилею. Віртуоз зачарував дівчинку своєю грою та вродою. Згодом молодий піаніст ближче познайомився з родиною Млодніцких. Зав’язались теплі дружні стосунки, але раптом “на горизонті з’явився Арнольд Пентер”, німець, син художника, що зовні був дуже схожий на Падеровського. Він оточив Марилю опікою, лише тому вона погодилась на заручини, дозволяла дарувати собі цінні подарунки, їздила з нареченим в Сколе і Закопане, дозволяла щоб їй поклонялись. Але незабаром прийшло прозріння. Наречений прислав проект шлюбного контракту, в якому йшла мова про німецьке та протестанське виховання майбутніх нащадків. У відповідь Пентерові відіслали перестень, що був подарований на заручини та всі дарунки.
Спочатку найбільший хист Мариля проявила до малярства і батьки спромоглись на значні для них фінансові витрати щоб забезпечити доньці мистецьку освіту. Так у 1891 році навчалась вона у Мюнхені, а у 1892 виїхала в Париж, де її вчителем був чеський художник Альфонс Муха. Та не дивлячись на хист і великі здібності вона покинула малярство і подальшу свою діяльність бачила в літературі.
25 квітня 1894 року Мариля Млодніцка одружилась з Вацлавом Вольським. В цей час вона мешкала з батьками на вулиці Зиморовича №16 і шлюб брали у костелі Св. Миколая.
Вацлав Вольський - інженер-дослідник та нафтовий підприємець був сином регента, посла віденського парламенту Людвіка Вольського на Анелі Покутинської. Чоловік на прикінці ХІХ ст. придбав на ім’я Марилі нерухомість між вулицями Цитадельною (верхня частина сучасної вулиці Чайковського) та вулицею Калічею (сучасна Каліча Гора). Ця садиба “Край Світу” була завершена близько 1900 року і знаходиться на місці колишнього маєтку Бартоломея Зиморовича.
Літературний дебют Марилі Вольської відбувся у 1901 році виданням збірки “Свято сонця”. Незабаром поетеса починає використовувати псевдоніми, збільшується кількість часописів в яких вона друкує свої твори.
У 1903 році Мариля Вольська розпочала співпрацю з Міхалом Павликовським над листуванням її матері (Ванди Монне) з Артуром Гроттгером. І згодом товариські стосунки переросли у родинні, так як Павликовський одружився з донькою Вольської - Анелею. Результатом творчої співпраці Марилі Вольської та Міхала Павликовського стало двотомне видання “Артур і Ванда” у котрому зібрана “історія уохання в листах” Ванди Монне та Артура Гроттгера.
Мати поетеси - Ванда Монне народилась у 1850 році й була донькою Корделії Вентж цу Нідерляндштайн (Кароліни Монне) та нащадка французьких емігрантів Карла Монне де ля Тоур (сина Йосипа та Терези Репчанки). За споминами сучасників Ванда була чарівної вроди, з хистом до музики, автором багатьох книжок для дітей і перекладів Г.Х.Андерсена, К.Гамсуна, О.Дюма та ін.
Перш ніж стати дружиною Карла Млодніцкого вона була нареченою художника Артура Гроттгера, з яким познайомилась у 1865 році. Романтичне захоплення, що виникло поміж них, не мало щасливого завершення через смерть нареченого у грудні 1867 року. Про те наскільки сильними були почуття Ванди до Артура можна судити за таким фактом: тіло нареченого для поховання у Львові, з Парижа було перевезене за кошти що вдалось зібрати В.Монне після продажу посагу і частини власних речей.
На спомин про це велике кохання у Єзуїтському городі (сьогодні парк ім. І.Франка) було посаджено дуб який називали “Дубом закоханих”. Ось як про це дерево писав у своїй книзі “Lwow stary i wczorajszy”, виданій у 1910 році, Ф.Яворський: “Мало хто чув про цю пам’ятку, хоча багато люду проходить поруч з сорокалітнім деревом, на якому знаходиться шмат бляхи з написом “Дуб Артура Гроттгера”. Якщо йти бічною алеєю від вул.Міцкевича можна бачити навпроти будинку №22, поруч з лавкою, на газоні ліворуч, ідучи від міста, стоїть дуб, досить дивний і занедбаний”.
Посаджений у вазонок рукою Артура він мав символізувати вічність кохання та щастя. Дуб, подарований Гроттгером нареченій, згодом став сумною пам’яткою бажань яким не судилось сповнитись. І коли дереву стало затісно у вазонку, дуб став власністю міста, яке звеліло посадити його в Єзуїтському городі і опікуватись ним. Багато закоханих приходили колись до цього дуба, щоб доторкнувшись до нього вберегти своє кохання.
Карл Млодніцкий, колега й товариш А. Гроттгера через чотири роки після смерті митця одружився з Вандою Монне і їх дім на “Краю Світу” став немов би музеєм пам’яті Гроттгера. У родині зберігався альбом, який був “вівтарем” у їхній квартирі, у ньому знаходились роботи Артура Гроттгера й небагатьом дозволялось зазирнути у цю “сумну, важку, оправлену залізом чорну книгу”, що була святинею у домі. Через всі лихоліття Першої Світіово війни і до самої смерті Мариля Вольська залишилась вірною пам’яті матері й Артура. Не дивлячись на жодні матеріальні спокуси, вона зуміла зберегти все що було повязане з їхніми іменами. Бажаючи залишити все непорушним подарувала доньці Анелі те, що було повязане з мистецтвом, а зятю - М.Павликовському, всі архівні матеріали.
Будинок на колишній вулиці Цитаделі, а нині вул. Чайковського, 37, звідки відкривається чудовий краєвид на місто, зберігся до нині. І ніби продовжуючи традицію, сюди, на “Край Світу”, приходить багато львів’ян і гостей нашого міста, яких гостинно зустрічає кафе “Купол”. Це чи не єдина у Львові кав’ярня, яка відтворює “дух” старих львівських салонів.