Навігація 

Пошук 

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ПІСНІ - „ЇХАЛИ ХОЗАРИ”
[29/10/2009]  Їхали Хозари із торгу з розбою.
Підманули Галю забрали з собою.
Дівчинонько гарна, поїхали з нами.
Краще тобі буде як в рідної мами.
Галя согласилась, на віз почепилась.
Та й повезли Галю темними лісами.
Стали спочивати в темному ярочку.
Там і оганьбили українську дочку.
Прив’язали Галю до сосни косами.
Підпалили сосну. Поїхали сами.....

Українське військове духовенство
[29/10/2009]  З давніх-давен Україна населена народом глибоко релігійним. Християнська віра проникла у всі сфери життя: молитвою розпочинав свою працю хлібороб. Слово боже надихало воїнів на боротьбу з ворогами. Не раз бувало, що молитва, чи сильна патріотична проповідь скріпляла дух війська, впливала на його боєздатність. Все це залежало від духовного наставника, який перебував при ньому.
Західні християни називають їх капеланами (середньовічною латинською – capellanus – священик, священик у війську) в пам’ять про „великодушного воїна” Святого Мартина Турського, який народився в Самарії (область Римської імперії на придунайських землях) у першій половині IV століття. Батько його був язичником і займав високе військове становище. Отож віддав сина до війська. Мартин був охрещений. У війську вів більш чернече, ніж вояцьке життя. Одного дня він сказав своєму комендантові: „Досі я служив тобі як вояк, дозволь мені тепер служити Христові”.
Історичні джерела засвідчують наявність духовних пастирів при українському війську княжої доби. Боронячи рідну землю, українські вояки просили у Всевишнього допомоги на полі битви. В давньому літописі знаходимо слова, які стверджують, що перед битвою з половцями у 1103 році „князі й вояки молили бога й обіти подавали богу і Пречистій його Матері – один кутею, другі милостинею для бідних, інші жертвами на монастирі”. Відомий історик І. Крип’якевич посилаючись на літопис, писав: „... зустрічаємо у війську духовенство. Під час походу на половців 1111 року, коли князь Володимир Мономах приставив попів своїх, щоб їхали наперед війська співали тропарі та кондаки Чесного Христа і на канон Святої Богородиці”. Союз служителів віри та воїнів розпочав своє формування з перших віків християнства на Русі. Руське військо сприймалось тоді, як святе і доблесне, називали його „христолюбивим”.

Українська чайка – перемога над простором і часом.
[29/10/2009]  Вже сьогодні можемо сказати, що ряд проектів запущених у Львові, пов’язаних з морською історією і справою в Україні, успішно здійснені, але ще не завершені, і сподіваємося, будуть відкривати нам нові обрії і країни.
Перш за все, це прекрасна реконструкція української козацької чайки. Вона була задумана ще в 1987 році. Запроектував її і здійснив у 1991- 1992 роках львівський художник-коваль Василь Качмар з Товариством „Кіш”. Це, власне другий проект – козацька громадська організація Товариство „Кіш”, яка діє і нині, була заснована 16 червня 1990 року. Чайку назвали „Пресвята Покрова”. Її технічні характеристики – вітрильно-моторне судно, довжина – 20 м, ширина – 4,1 м., осадка – 0,9 м., висота надводного борту – 0,9 м., щогла – 13 м., площа прямого вітрила – 56 м.кв., водовиміщення – 18 т., маса – 13 т., крейсерська швидкість – 7 вузлів, максимальна швидкість – 10 вузлів, 20 весел, 6 гармат-фальконетів 56-мм, мотор VOLVO-PENTA – 50. Третій проект, пов’язаний з попередніми, експериментальна експедиція „Українське море” почалася зі спуску чайки на воду 12 травня 1992 року. Експедиція була присвячена 500-літтю заснування Запорізької Січі і 500-літтю відкриття Америки нашим земляком Христофором Колумбом (земляком, в широкому розумінні – європейцем). Тому вона мала на меті, перш за все, пошанувати святі козацькі місця – Канів, Трахтемирів, Капулівку, Запоріжжя, Хортицю, Базавлук, Черкаси і дійти до Генуї і Барселони міст, пов’язаних з ім’ям великого мореплавця.

ПОЛІТИКА І КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ
[29/10/2009]  Наша громадська організація Товариство „КІШ” з самого початку взяло таку орієнтацію. В нашому козацькому товаристві можуть бути християни будь яких конфесій, якщо вони підтримують Україну. Може в нас бути і мусульманин, і буддист, і язичник, якщо він патріот України.
До нас днями приїжджала татарка з Криму, котра приїхала подякувати Симчичу Мирославу, котрий очолив найуспішніший бій і перемогу УПА в Карпатах, на Рушорі у Космачі, в якому було знищено 450 російських карателів і загинув лише один український герой.

Покрова
[29/10/2009]  Після довгої перерви, нарешті, трапилася нагода видати черговий номер „MPJ”. При такій радості у моїй голові святковим ксилофончиком почали звучати оди та тропарі. На кшталт:
Він сидів,
Вона працює –
А пан Юрко інформує!
Але досить жартів. Скоро будемо відзначати день Пресвятої Покрови, котрий і досі в офіційних календарях зазначається, як „День українського козацтва”. А хіба лише день козацтва? Давно вже пора перетворити його на день Українського Війська. До нього й слід приурочувати паради, нагородження та підвищення у рангах достойних вояків.

Номер 67 16.03.08: ДО ДВОХ СТОЛІТЬ МИКОЛИ ГОГОЛЯ-ЯНОВСЬКОГО
[15/03/2009]  ЗАМІСТЬ ЕПІГРАФУ
Г ОГ ОЛ Ю
За думою дума роєм вилітає, Одна давить серце,
друга роздирає, А третя тихо,
тихесенько плаче У самому серці, може,
й Бог не бачить. Кому ж її покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово? Всі оглухли – похилились В кайданах... байдуже... Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. А що вродить з того плачу? Богилова, брате... Не заревуть в Україні Вольнії гармати. Не заріже батько сина, Своєї дитини, За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни. Не заріже – викохає Та й продасть в різницю Москалеві. Це б то, бачиш, Лепта удовиці Престолові-отечеству Та німоті плата. Нехай, брате. А ми будем Сміяться та плакать.
Тарас Шевченко Тарас Шевченко завжди вважав Миколу Гоголя українським літератором. Так вже розпорядилася доля, що ці великі українці, орючи одну й ту саму ниву, ніколи не бачилися віч-на-віч. З листування Тараса Шевченка дізнаємося, що він дуже хотів зустрітися з Гоголем особисто. При цьо¬му вважав, що у духовній сфері така зустріч давно від¬булася. Бачив себе і Гоголя у якості двох рівноправних сторін єдиного літератур¬ного процесу: «Ти смієшся, а я плачу, великий мій дру¬же.» Сміятися й плакати – це і є надзавдання літерату¬ри. Будь-якої літератури, а української тим паче. Дехто й досі сумнівається, чи був Гоголь українським пись¬менником. Дивно. Шевче¬нко не сумнівався.

Номер 85: Летунство УГА 1918-1920 роках
[24/02/2009]  У Першій Світовій війні вперше в історії воєн, була використана найновіша військова техніка – це військовий повітряний флот (авіація), який досяг високого ступеня досконалості. Війна, яка набувала характеру позиційної (окопної), а позиції воюючих сторін загороджувалися довготривалими укріпленнями, унеможливлювала повноцінну розвідку, виключно силами кавалерії і наземних військ. Відтак виникли нові форми її розв’язання. Такі функції в армії перебрала на себе новоутворена авіація. Зі створенням Західно-Української Народної республіки у 1918 році, Державний Військовий Секретаріат звертається до гетьмана Павла Скоропадського з проханням допомогти сформувати Галицький авіаційний загін.
Головнокомандувач УГА полковник Гнат Стефанів своїм розпорядженням доручає поручнику Петру Франкові організовувати та створити авіаційний відділ УГА. Петро Франко (1890-1941) – син Івана Франка, належав до середовища славних борців визвольних змагань за волю України. Народився у селі Нагуєвичах 28 червня 1890 року. Закінчив у Львові Українську Академічну гімназію та Львівську Політехніку. Будучи студентом активно включається в громадське життя. Був пропагандистом фізичного виховання, членом молодіжного товариства „Сокіл”. У 1911 році стає одним із засновників молодіжної організації „Пласт”, метою якої було військовий вишкіл української молоді, редагував часопис „Пластовий табір”.

Номер 84: ЧУДИКИ 2
[24/02/2009]  Попри то все, було що повезли мене на море вигріватися, бо малим я був рахітик. Через то бабця мене напихала пирогами з мастегою, а як вже дуже впирався, то давала пайду хліба з маслом і миску трускавок зі сметаною і з цукром. То була головні смаколики усіх дітей Чудиків, а ще когутики. Когутиками називалися дві речі. По-перше пісюн, по друге, коли бабця місила бульбу з сиром і цибулькою на вареники, то ми собі трохи брали того місива і ліпили смачні когутики. Ще цьоця Гася Чудикова робила дуже смачні картопляно-гречані пляцки. Але найліпше було на весіллях, бо тоді було повно солодкого печива, тортів і пляцків, і як ми казали газ-бульки з восропом щоби в носі шарпало.
Хоча був час несвідомості, коли на морі я купався наголяса, а відтак від старших хлопців навчився скакати з пірса бомбочкою, орлом, оленем і робити „букет бабці” з віялом бризок, скачучи на дупу, але в селі то було не дай Боже. І десь чи не до шостого класу, я встидався, коли бачив голу ногу, але то в місті. На селі все мінялося, і ми ганяли толокою в самих трусах. Лише вбиралися на вечір, як зачинали тяти комарі. Ще я назброїв то, що ракеткою від бадмінтону збивав бомків, потім підкидав камінці і нарешті збив вікно в кухні цьоці Миросі. А справ з заваленими дровами, збитим горням, втопленим відром, розбитими ліктями, колінами і головою чи поломаним сусідським ровером то й не злічити. На селі я ставав збиточником, але там всі робили збитки.

Номер 84: Ф А Б У Л А У к р а ї н с ь к и й с е р і а л
[24/02/2009]  Два товариші, котрі багато пережили разом, і на розкопках і в мандрах, і на війні, і на морі, після сходження і розривів з різними жінками, приходять до висновку, що жінку своєї мрії жоден з них не зустрів, тому молодший, 21 річний Святослав пропонує старшому Володарю, котрому 30 літ знайти гарну і недурну жінку, щоби вона народила від Володаря доньку, яку б вони разом виховали, як майбутню дружину для Святослава. Вони успішно здійснюють свій план. Вони разом бавлять і виховують маленьку Світозару, але , коли їй виповнюється 16 років, і вона закохується в Святослава, якому вже 37 літ, то Святослав не може відповісти їй взаємністю, бо любить як сестру, чи доньку.

Номер 84: СУСПІЛЬНО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ІСЛАМУ
[24/02/2009]  Іслам, з арабської мови означає покірливість. Друга назва цієї “релігії покори” – мусульманство (араб. – відданість Богові). Ця релігія про вірність та моральні обов’язки віруючих виникла на початку VII ст., в середовищі арабських купців Аравійського півострова. Засновником ісламу вважають Магомета (існують різні видозміни його імені – Магомед, Мухамед).
Магомет, як арабський купець, що жив та торгував серед юдейських купців торгового містечка Медіни ( за твердженням дослідників ісламу) вступив з ними в фінансовий та, як наслідок, етнічно-етичний конфлікт, що згодом переріс у світоглядно-релігійний. Вступивши в конфліктні відносини, Магомет змушений тікати з Медіни до давнього центру язичницького поклоніння арабів – містечка Мекки, яке знаходилося південніше Медіни на великому караванному торговому шляху між Індією та Середземномор”ям. Тут він усамотнюється як пустельник в печері та, за твердженням сучасників, в роздумах отримує (в стані трансу) усні настанови „Божого слова” як догмати віри. Аналізуючи старозавітні релігійні настанови „юдейського закону Мойсея”, Магомет вважає, що юдейські рабіни-навчителі відійшли від правдивої віри (спільного для давніх юдеїв та арабів) єдиноплемінного патріарха Авраама, почали сповідувати замість настанов писаного закону (Тори), настанови усного доповнення (до Тори) Талмуду. За твердженням юдейських книжників-фарисеїв, Бог-Ягве передав тільки для юдеїв, як усне таємно-містичне доповнення до Скрижалів Заповіту, коли пророк Мойсей вдруге піднявся на гору Сінай зі скаргами до Бога на навернення його одноплемінників до язичницького ідолопоклонства „золотому тельцю”.
Узагальнюючи язичницькі вірування арабських кочових пастухів в патріархального Бога, та надавши їм особливостей старозавітнього юдейського етнічного єдинобожжя, Магомет створив релігію для ментальності арабського етносу (кочовиків-пастухів) з місією Бога-воїна – відвойовника релігійно-життєвого простору торгово-кочового розселення семітських народів, для якої присвятив усе своє життя воїна-торговця. Магомет хоче поправити несправедливість, та влити нове дихання в деформоване Талмудом релігійне світосприймання патріарха Авраама, який на горі Моріа (місце пізнішого Храму в Єрусалимі) склав на жертовному камені першу усну молитву, як словесну жертву (не кровну) Богові, в якій молив всевишнього прийняти його кровну жертву. Бог почув звернення-молитву, прийняв її як молитовну жертву та зупинив кровну жертву, якою мав стати син Авраама. Тому на місці зруйнованого римлянами храму Бога юдеїв – Ягве, Бога земного перебування в святая святих „Його храму”, якому талмудисти-фарисеї приносили тільки кровну жертву (не молитовну) Магомет постановляє спорудити „справжню” відновлену Авраамову святиню – Храм всіх семітів (не тільки юдейського одноплемінного Ягве) – Мечеть Пророка (з араб. Масджид), як головний Дім молитви. В цій святині ян „центрі Всесвіту” має відбуватися молитовна (не кровна) жертва Богові всіх семітів – Аллаху. З арабської Аль-Іл-ах перекладається як Верхній-Бог-дух (загробний), тобто Верховний Бог небесного (не земного, як Ягве) перебування. З цього місця Магомет пізніше відійде на небеса до Бога.

Номер 84: СОН ЛЕТНЕГО ДНЯ
[24/02/2009]  Он появился не просто так…, как скелет на веревочке в автомобиле между литовцем водителем и тобой – автостопщиком со Львова, проехавшим с друзьями разними колымагами уже более 800 километров, и прошагавшим около ста под июньским солнцем.
Ты, путешествуя из Каунаса к Игналине, сел не в тот самолет, экспресс, пароход, авто, понеже остальные друзья автостопщики - украинцы и литовцы отстали или же опередили тебя, и когда ты, потерявшись, приехал в Палангу, уже не было надежды сегодня их отыскать, и дюна, манящая соснами у своего подножия поглотила таки тебя изумрудно-янтарной сказкой прибоя обетованного,
нашептывающего: «Юра – море, Юра – море.», убаюкивающим голосом княжны морской Юратэ, и ти соскользнул в белые шелка ее серебристых песков, как в первое причастие с трепетом но без опасения, растворяясь в этом наваждении света, бликов, звуков и горького благоухания моря до умопомрачения падения в небо, прямо туда – в зенит, где в наивысшей выси безконечности та единая во вселенной недвижимая точка где закреплен Pendulum… не оскверню ее названием…
Впав в феерическую прострацию от шепота песка, сосен и моря ровно 28 лет назад, захмелев от вина пробуждения после молниеносного сна летнего дня на песках юности, соскользнул по струне маятника на землю и побрел в полузабвении между амонитов, ракушек, чертовых пальцев, солнечных брызг янтаря и корней в сторону Куршу Нери пока предостерегающий оклик зеленого патруля не остановил моего сомнамбулического движения за белым солнечным диском над горизонтом… Я возвратился к месту встречи, которое наверное было изменено, потому что их там не было, и белобрысый еврей Яшка Юрборскис, появившись на миг, исчез как метеор, не объяснив ничего, держа в охапке загорелое Диво в купальнике и золотистых кудрях, которое излучало все искушения мира древнее Лилит и Евы. Он бросил только на прощание, сквозь белозубую улыбку, что мы все когда-нибудь сойдемся здесь, на этом драгоценном мусорнике, на этой ярмарке тщеславия – Земле пока не погаснут огни, а он пока идет к друзьям договариваться о ночлеге. Так я его больше и не увидел до самой Лиепаи, когда он зажигал и тушил спички своих искрометних скабрезностей перед самыми зелеными блюдцами глаз очередной Афродиты в шокирующем грохоте рок-фестиваля, первого на всем огромном пространстве от Кенигсберга до Камчатки.

Номер 84: КВОЛИЙ
[24/02/2009]  Він не міг повернути голови. Тільки поводив за нею очима. Тому зір, як на свій вік мав добрий, бо увесь час, крутячи так більмами, тренував поперечні очні м’язи і наводив на різкість на стрункі стегна, ще високі рухливі груди. Нещадні 78 років і недуга приклеїли до канапи.
- Аннушка, судьонишко, мілая.
Підклала судно.
- Шоколадку, пожалуй...
Дала плитку особливої.
Може скупаєтеся, Яков Львович. Занесу вас до ванни.
Зверталася до чоловіка на „ВИ” і по батькові. Не могла у цьому пересилувати себе. Все ж у два рази молодша. Тепер якраз у два рази. Їй 39, могла би бути його онукою. Але, мабуть, ні. Він же русскій, як сам каже, навіть наголошує:
- Я, Аннушка, нє маскаль, а русскій. Маскалєй в органи нє бралі. Ані слішкам груби. Развє што на стройкє, в арміі і стукачамі, то єсть інформаторамі. А русскіє, ето висшая інтіллігєнція нашей страни.

Номер 84: РІКА ЧАСУ
[24/02/2009]  „Існує річка, чиї води дають безсмертя; отже, десь-інде на землі можна знайти іншу річку, води якої це безсмертя змивають.”
Усе, навіть думка має початок. Ось щойно її не було, а вже тепер я її думаю, і вона відійде. За хвальку її не стане. Я можу затамувати подих і зберігати повітря у грудях якийсь час, але за хвилину воно зіпсується, стане шкідливим і небезпечним. Так само з їжею. Коли її надто довго зберігати, навіть у холодильнику, вона зіпсується й стане отруйною. Хоча є способи законсервувати, скажімо м’ясо, навіть на кілька років, зав’яливши, чи завудивши його, або, обмеживши доступ повітря. Та це не навічно. Хоча існують вина, які пролежали у льохах сотні років і є чудово вишуканими. Значить існують способи, які сповільнюють, або прискорюють плин часу для тих самих речей. З думкою інакше. Її можна записати, можна розвинути. Думка може переплисти, перескочити, перетекти на щось інше. Від найменшого втручання, вона може втекти, зникнути, розчинитися і вже пропасти навіки. І знову ж таки від непомітного впливу може виринути через пів століття, вразивши гарним, болючим чи щасливим спогадом, або ж створивши враження „дежа вю”. Думка разом зі мною пливе рікою часу, і, можливо, я просто її корабель, який рано чи пізно розіб’ється і піде на дно.
Я почав думати про це не відразу після свого народження, коли дістав у спадок чудовий генетичний інструмент для думання - мозок у зручній кістяній коробочці. Я почав думати про плин часу навіть не після завершення своєї середньої і вищої спеціальної освіти, коли день за днем, занурений у час плив за рікою часу, зрідка прикладаючи незначні зусилля, аби поплисти швидше за течією в минуле, прочитавши історичний роман, книжку, сайт, чи розпитуючи бувальців. Зрідка прикладав трошки зусиль, щоби піти проти течії заглянувши в майбутнє, пофантазувавши трохи. Ці вправи видалися не стільки корисними і приємними, як небезпечними з двох причин. По-перше, зазираючи в майбутнє сам, я міг бачити, що там стає усе гірше – вирубуються дерева, висихають джерела, зникають метелики, лилики, птахи і дерева, ріки міняють русла, зносячи людське житло, зникають близькі і дорогі мені люди, навіть знані з дитинства кіноактори, красуні і письменники, які, здавалося, не зникнуть ніколи. По-друге, з мого життя відходили мої родичі, друзі і однодумці, просто через те, що переставали мене розуміти, адже вони вже не бачили того, що побачив я. Ми ще якийсь час зустрічалися фізично, розмовляючи про щось незначне, потім просто віталися, а далі оминали себе взаємно, не знаходячи причин для спілкування, окрім розчарування і несмаку нерозуміння. Можливо вони собі думали, або й говорили, що я загордився чи здивачів.

Номер 84: РІЗНІ ФОРМИ, а СУТЬ ОДНАКОВА
[24/02/2009]  Кожна людина, подія, епоха лишає по собі якийсь слід, пам’ять справою, ідеєю, думкою, словом.
У 70-х роках у хлібних магазинах у Львові було самообслуговування, і біля кожного лотка з хлібами і булочками були нержавіючі щипці і вилки для перевірки твердості хліба. Академік Жолтовський, заходячи у хлібний магазин брав виделку і тикав нею у всі хліби. Виделка впиралася, як у камінь. Академік тоді говорив: „Форми різні, а суть одна.”

Номер 84: ПРИГОДА
[24/02/2009]  - Початок того всього була ДТП. Їхали ми в Німеччині по автобану. Юрка в тій поїздці не було. То був 1996 рік.
Ми їдемо автобусом. В автобусі 40 людей, з них 10 їдуть по авта, і одна кобіта, це я. Все решта хлопці наші з товариства і оці десять. Це були якісь родичі і знайомі Яцишина. Був Равський, ще хтось. Ми переїхали Польщу і ці хлопці беруть і в Німеччині включають музику – Ірину Алєгрову, яка співає „Прівєт, Андрєй”. І підходить до мене один і каже: „Ірка, а слабо, чоловіка будити вранці піснею „Прівєт, Андрєй!”? Після того мене віл неї кожен раз пересмикує.
Їдемо, Німеччина, автобан, 96-й рік. Чому я маю слухати „Прівєт, Андрєй!” при вищезгаданих, ще й стиснених обставинах. Беня Тарас іде до магнітофона, виймає ті всі касети, дає їх тихо тим всім, що їдуть за автами, і каже: „Тіштеся, що з нами нема Юрка. Він би їх викинув через вікно.”

Номер 84: НА ФІГА
[24/02/2009]  За яку ціну ми мусимо вивести українську літературу на широку європейську, чи й світову арену? Чи може на дорогу? А може в майстерню? Чи, може у світовий літературний храм, чи поле бою, чи лікарню?
Усе це в світі є – і літературна школа, і дорога; є література для бою, а є для храму. Але ж мова не про те, не про жанри і призначення , а про потрібність її добрим людям у світі, а значить, що це має бути добра література добра і правди. Хоча, чи не більший попит у світі на чтиво хаосу і зла. І ще, мова про те, чи за всяку ціну ми маємо якнайширше прорватися зі своєю літературою у світ, і чи усякою, з нашої, яку світ почне читати зможемо гордитися, не палючись від сорому. Ми хочемо вирватися у світ. Ми хочемо дістати Нобеля, Пуліцера, Оскара, Греммі, Еммі і всі лаври, які у світі існують, як не тепер, то в четвер. А для чого? Ким вона буде на тій арені, левом, чи християнином, туром чи тореадором, чи, взагалі, стравою „коррида” з великих, чи малих кульок?

Номер 84: ЛЬВІВ – ДАВИД ЧИ ГОЛІАФ?
[24/02/2009]  Я був з приятелями на озері. Власне то було, навіть, не озеро, а ставок з пісковою косою і пологими берегами. Коли я зібрався вже йти, Роксоляна спитала, чи я знаю дорогу. Я мовив, що є дві стежки, а я знаю краще ту, яка по тамтой бік ставка поміж двома валами, що ведуть до Стоунхенджу, а далі ліворуч і широкою дугою вийти до брукованої вулиці, і тоді вже нею вертатися додому. Але мені вказали на іншу дорогу – відразу берегом ліворуч і по трохи заболоченому пустирі Бодмінської долини. Друзі провели мене трохи, і я кинув їм на прощання М’яча. Вони відкопнули мені, і так ми розходячись по різні боки ставка копали між собою м’яча, поки між ними пам’ять про мене почала тьмяніти, як то буває, і вони перекидали мого м’яча вже поміж собою, лише зрідка позираючи на мою даленіючу постать. Все правильно – сам зі собою, я б не міг того м’яча ганяти...
Я своїм часом увійшов у вулиці міста. Мав зі собою добрий великий фотоапарат цифровик. Це був Львів, але не той, що ви бачите сьогодні, а той, яким був він близько пів тисячі років тому. Це був чисто готично-ренесансовий Львів. А може то просто у ньому збереглося усе, що було набудоване за всі часи, чи тільки я то все тепер бачив.

Номер 84: КАРТА ГЕНІЇВ УКРАЇНИ
[24/02/2009]  Проект гри і навчального посібника для дітей і дорослих в Україні
і у світі сущих, і нашого роду-племені, і туристів, і гостей, і чужинців.
Проект передбачає створення ряду карт сучасного адміністративно- територіального поділу України на області і райони, відзначені різними кольорами, на яких названі обласні і районні центри, а також по одному селу, чи містечку, з якого походить видатна людина.
Інші ж карти – етнічних земель України, які включають історично освоєні українцями землі, а це Холмщина, Лемківщина, Підляшшя, Надсяння, Покуття, Придністров’я, Кубань, Ставропольський край, Курщина, воронежчина а також землі компактного замешкання українців у Канаді, Америці, Аргентині, Бразилії, Британії, Австралії, на Зеленому Клині.
Одні і другі карти спеціалізовані за темами і предметами. В кожному кабінеті є свої карти. Скажімо в кабінеті фізики на карті, знявши кольорову картку якогось району, ми бачимо портрет і дати Івана Пулюя, Володимира Левицького, чи Петра Огоновського. У кабінеті хімії портрет Петра Франка та інших. У кабінеті біології Міклухо-Маклая, геогравії – Василя Барського, естетики Івана Косинина і т д. У кожному кабінеті учні зможуть познайомитися щонайменше з 25 видатними особистостями, які підняли духовні пласти науки і мистецтва на рівень світових досягнень.

Номер 84: ВІД РЕГІОНІВ ДО ЗЕМЕЛЬ
[24/02/2009]  Всі медіа вже давно продзижчали нам вуха і засліпили очі твердженнями, що ні в Ющенка, ні в демократичних правих сил шансів нема. Тепер нема вже шансів і в Тимошенко. Та й регіонам з такими кадрами як Ганя Герман нічого не світить. ЄЦ був приречений від самого початку. Але в кожному з цих політичних безсиль, окрім, звичайно, комуністів є ряд розумних, патріотичних, тверезо прагматичних, енергійних і діяльних людей, внутрішньо готових до переформатування і об’єднання з рівними собі інтелектом і моральними принципами, з інших ситуативних політичних груп. Вони чекають лише на сигнал – тайну і явну ґрунтовно продуману пропозицію від авторитетного лідера.

Номер 84: САГА РОДИНИ ЧУДИКІВ
[24/02/2009]  (Гумористичний серіал з нескінченним продовженням, допоки існують Чудики, Чудаки, Диваки, Дзіваки і Дивні на Землі)
ТІЛЬКИ ДЛЯ ВАС
Світова література помірно насичена такими жанрами, циклами чи опусами, як мемуари, епістолярія, життєписи, сімейні романи, описи родоводів, як от Сага про Форсайтів, Брати Карамазови, Родина Мумітролів, Білосніжка і сім гномів, Дев’ять братів і десята сестричка Галя, Семеро лебедів, Пісня про Нібелунгів, серіал Сімпсони, Родина Адамсів. Не надто багато. То ж знайдеться місце і для моєї оповіді.
Хочу розповісти вам, і саме вам, про родину Чудиків. Чому саме вам, і нікому більше? Тому, що це секрет. Я відкрию вам багато родинних таємниць. Звідки я їх знаю? Я був і є їх самовидцем, бо сам до тієї родини належу. А все ж, чому я хочу повідати родинні таємниці якраз вам? Тому, що ви мені подобаєтеся, і можливо, навіть, я вас люблю. Але я цього ще не вирішив. І я цілком не проти з вами породичатися. А які секрети можуть бути в родині? Тим більше, що усе, що діється в родині Чудиків усі ті дурниці, дивацтва, вибрики, козьолки, чудасії і бздури, є цілковитою, абсолютною, чистою і незаперечною правдою. Зрештою, не можна виключити, що ми вже є з вами далекими родичами. Бо що ж інакше як породичатися могли зробити наші пра-пра-пра-дідуні і пра-пра-пра-бабуні у сиву давнину, ще за царя Гороха, як на Землі людей було троха. Не могли ж вони родичатися з динозаврами, мамутами чи шаблезубими тиграми. Але прізвище Чудик з того часу зберегли далеко не всі. Воно стало, щось наче лицарським титулом дуже втаємниченого ордену підв’язки, гумки, підтяжки і шлейки. От як у нашому селі є титул Іванко – Фраєр-гумка чи Дзюньо – Поцілуйсівніс.

Номер 84: Кримські ТАТАРИ В ГАЛИЧИНІ
[24/02/2009]  Тут мова йтиме не про всіх татарів, а про татарів кримських. Споріднені тюркські етноси проживають в Узбекистані, Румунії, Болгарії, Туреччині. Етнонім крим татарлар з’являється після 1475 року. Хоча вже з 1261 року об’єднані у кримський Юрт Золотої орди. У 1437 – 78 році існує самостійне Кримське ханство. 1478 – 1772 року залежні від Османської імперії. 1772 – 1783 – від Росії. В складі Росії та СССР 1783- 1944. 1944 тотальна депортація до Середньої Азії. У час депортації половина народу загинула. Сьогодні повертаються в Україну і мають на неї надію.
Оскільки татари займалися грабунками, війною і работоргівлею захопленим на чужих землях ясиром доходячи аж до Данії, то це вплинуло на ставлення до них усіх сусідів. Що призвело до репресій проти них.
У національному житті кримських татар століттями були розвинені теологія, філософія, право, історіографія, в архітектурі і мистецтві значні турецькі й арабські впливи. Традиційно займаються садівництвом, вівчарством, ремеслами, торгівлею, рибальством. У Львові було досить багато татар, починаючи від княжих часів. У межах міських мурів була вулиця Татарська (тепер Краківська), татарський торг і мечеть. Татарська вулиця є й сьогодні, що перетинає вул.Б.Хмельницького, а от самих татар у Львові нема, хіба що асимільовані.

Номер 84: САКРАЛЬНА СВІТОГЛЯДНІСТЬ РЕЛІГІЙ
[24/02/2009]  – (юдаїзму, ісламу, християнства)
Суспільно-світоглядні основи юдаїзму
Назва юдейської релігії (юдаїзм) походить від назви історичної території Юдеї, південної частини давньої Палестини, або біблійного Ханаану. За повідомленням Старого Заповіту давні семіти, біблійні предки сучасних євреїв, походили з 12 споріднених племен, нащадків Сима, одного з трьох синів Ноя. Плем’я Юди було одним із цих племен, воно дало ім’я країні та релігії.
Юдаїзм як світогляд в основному сформувався серед цих пастушо-кочових семіто-хамітських племен, які захопили давні землі Ханаану (після виходу з Єгипту). Сповідування та домінування патріархального грізного Бога стало філософсько-культурною основою, “богопокликанням” стародавніх юдеїв та їх патріар- ха – Авраама. З цього періоду юдеї почали вважати себе „обраним народом” єдиного Бога, який став суддею та законодавцем нормативів поведінки, передавши їх через пророка Мойсея у “Скрижалях Заповіту”. Монотеїстичний “Бог-суддя” став не тільки етнічно-національним Богом давніх юдеїв, але і релігійно-доктринальною основою релігії юдаїзму. Юдаїзм не визнає існування Сина Божого, навіть, як пророка, а отже і Матері Божої, не визнає триєдиної сутності Бога. Цим юдаїзм принципово відрізняється від християнства. Юдаїзм визнає пророків, а тому в деяких положеннях юдаїзм подібний до ісламу, якому теж властива доктрина монотеїстичного Бога, але Бога-патріарха Авраама, а не Бога-пророка Мойсея, як у юдаїзмі. Тільки юдаїзму властива спеціальна доктрина “богообраності” як результату угоди праотців Авраама, Ісаака та Якова (Ізраеля) з племінним Богом-покровителем давніх юдеїв (Ягве), що став розпорядником та суддею життя народу. Релігійні догмати передбачають проповідування юдаїзму як єдино правильної релігії порівняно з віруваннями та догматами інших релігій. За догматом юдаїзму єдиним довіреним носієм Божого слова має бути тільки ”обраний” Богом народ – юдеї. Ці положення стали основною причиною того, що тепер ця релігія поширена в основному тільки серед євреїв (в Ізраїлі та інших країнах).

Номер 84: РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНА І РОСІЯ – ПОЧАТКИ І АЛЬТЕРНАТИВИ
[24/02/2009]  У 20-х роках 20 століття енергія і сподівання суспільства були спрямовані у бік національного питання. Так сподівання на вирішення земельного питання українське селянство пов’язувало із вирішенням національного питання. Вважалося, що у власній автономній державі з допомогою рідних політичних сил, соціал-революціонерів українських, своїх соціал-демократів можна це питання вирішити.
7 листопада відбувається жовтневий переворот в Петербурзі. Владу бере партія більшовиків насильницьким шляхом. Через два тижні 20 листопада Центральна Рада Третім Універсалом оголошує Українську Народну Республіку, в політико-правовому відношенні фіксуючи реальний стан справ. Настільки вся повнота влади в Україні вже була сконцентрована у Центральної Ради і в уряду Генеральному Секретаріаті. Якби не зовнішній чинник перевороту в Росії, можна припустити, що цей процес руху до власної державності можливо би уповільнився. Більшовицька революція прискорила цей процес.

Номер 84: ОМО РОШ, ОМО ЙО!
[24/02/2009]  Або технологія русинства
Є анкета, і в мене записано, що я член спілки майстрів мистецтв, а за національністю – русин-чешка. У мене прізвище Кость.
Що сьогодні з нашими русинами? Я русин-чешка. Я громадянка України, я не українка, а русинка. Я очолювала в нас Республіканську партію у Виноградові, колишню Гельсінську спілку Левка Лук’яненка. Тільки мені здається, він дуже глупо зробив, а я його дуже мудрим чоловіком вважаю, що зв’язався з Анатолієм Матвієнком, коли об’єднали і стала УРП „Собор”. Це вже не моя ідея. Я особисто знайома з Матвієнком. Є люди, які тобі додають позитиву, а є що все на себе звертають. Мені здається, що він занадто зазнався, зазнала людина. Я таких не люблю. - Може й так. Та й, взагалі, Лук’яненко третину життя в тюрмі провів, а тепер в БЮТ пішов і від Юлії Володимирівни „Лексуса” прийняв...
- Я так подивилася на нього і він мені не симпатичний з першого погляду. Все, я з ним не йду по дорозі. Це не мої ідеї.
У нас там були питання, на Верецькому перевалі мадяри ставили орла – монумент. То історія... Я не є расист. Моя мамочка учила в угорській школі. Хай то їхня історія. Це ж в нас як було... Ну став той пам’ятник собі. Кому він мішає? Наші республіканські пішли – нєт, ні в какую не ставити.
Прискакали мадяри ще на тих конях. Стали, поникали, сказали на старомадярській мові: „Омо Рош! Омо йо!” ( перифраз виразу Македонського: Прийшов, побачив, переміг.) Омо Рос – на староугорській мові то значить – там русь, чи це русь. Омо йо – це ми.

Номер 84: МАЛЕНЬКІ ТАЄМНИЦІ ЛЬВОВА
[24/02/2009]  1. Місто стало вранці, ще у 13-му столітті, і почало чепуритися. Помило каміння у прозорій воді чарівної річечки Полтви.
Мала плотвичка, забувши про обережність, про величезні зуби щупаків, цікаво заглядала з-під плотів-дараб на воді на плоти-городниці городу і на людей, що город городили – забивали частокіл високий, клали зруби стін і мостили каменем кашиці – простір між зрубними оборонними стінами. Сонце золотило осінню діброву. М’яко гупали повалені дуби на одвічний мох. Перетягалися чаплями-гаками гриднів. Везлися колосальними возами до води. Скріпляли береги і творили пристані для лодій, що привозили сіль і збіжжя, болотяну крицю, вогняну ропу, рибу, шкіри, кожухи і харалужну зброю та всіляке заморське узороччя.
2.
Місто вже знало, що виросте великим, коли почуло, як веселий дужий вой Данило без шолома, легко сплигнувши з коня, підійшов до поціленого стрілою в голову оленя і жартом похвалив розпаленого гонитвою юнака:
- Рости великий. Добре мисливий ЛЕВЕ єси. Коби всяк мій вой так ліпо лучив, не гляділи б нашої землі угри, яких залізними полками відпер від гір Карпатів ще Ярослав Осмомислий, не йшло б на Галич дике поле – обрини і хозаринці, перед ким город сей городжу. Яко ЛЕВ гірний завалив єси рогатого. І ловчих смердів своїх научив, яко пардуже гніздо добичу заганяти. Гойну дружину меш мати. Наречу тобі сей город во княження. Буде город Льва – Левоград. Воздвигнеш много ліпі хороми і святині під сею горою, під короною городниць Замкових. Не для брані, а для захисту Руси і во славу Господню. Яко же не преткнеши о камінь олжі ногу свою, а стрілою не влучиш татя, і не паде зерно в ріль без волі Його.
- Твоя воля отче – твоє слово, а мені утіха зело. Сего оленя кладу на учту прадіда Ярослава.

Номер 84: КАРТЯРСЬКЕ КРІСЛО
[24/02/2009]  - Хочу зробити знимку з цього твого гарного різьбленого крісла. Хто робив його? - Має вже коло ста років. Це народне крісло без одного цвяшка. Така сецесія. Це може 12-й рік. Є у ньому ясен, дуб. І воно стільки років вже стоїть як мур. На спинці були ще завитки, то обламалися. Крісло було замовлене якомусь майстрові народному для картярів. От бачиш, тут є різьблена чирва, там є хрест, дзвінка.
- Я підозріваю, що для народного майстра такий дизайн зробити, то не проста є річ. - Майстер виконував, але на замовлення, звичайно, по рисунку. Так як Кульчицька от проектувала меблі.
На цьому кріслі сидів Іван Миколайчук. То було, коли був фільм про Крушельницьку, і він прийшов до мене з кобітою однією. Висока така жінка, красива. То зима була. Він в дублянці і кобіта в дублянці, Галя. Вона грала у фільмі „Така довга, така тепла осінь”. Їм той фільм не вдався, на жаль.

Номер 84: Замок в Приозерному Рогатинського району.
[24/02/2009]  Замок в Приозерному Рогатинського району.
- Як це місце і замок називається?
- Псари, а тепер вже Приозерне. Тут колись спирт-завод поряд був.
- Хто був будівничим і власником цього замку?
- Його прізвище було Ман, котрий володів тим маєтком. Коли німці відступали в 44 році він скликав всю громаду і каже: - Я не знаю що тут буде, але такого господаря, як ви мали, ніколи вже більше не будете мати.
Він побудований десь так від середини 19 століття. Власник був за походженням польський німець чи австріяк. У долинці тут коні випасали на рівнині.
- Замок цей дуже гарний, якісно зроблений, палацового типу у романтичному стилі. - Він дещо нагадує львівські палаци Потоцьких. За радянської влади, як прийшли москалі сюди, тато мій не хотів йти до колгоспу. Казав:
- Я з тими дідами робити не буду.

Номер 84: ДІДУ, БАБО, ТАТУ, МАМО
[24/02/2009]  ДІДУ, БАБО, ТАТУ, МАМО
(з записок хлопського фільозофа)
Одними з найстаріших слів української мови є ДІД. БАБА, ТАТ, МАМА. Звернімо увагу, що в цих словах є статична і динамічна симетрія, не лише звукова, але й формальна, знакова, причому кожен знак. Буква, має своє семантичне значення. Складається враження, що в українській мові дійсно першим було СЛОВО і СЛОВО БУЛО У БОГА. Саме Бог Отець і творець сотворив нам базові закони і ази мови, бо інакше важко пояснити її всесторонню досконалість впродовж тисячоліть. Казки і легенди про рівноапостольних Кирила і Мефодія є значною мірою вигаданими, бо знаходяться письмена чисто „кириличних” літер, які були записані на різних носіях ще перед їх появою на світі і в Україні. Доречніше було би сказати, що не вони винайшли написання наших літер і уклали їх в абетку, а вперше систематизували їх, популяризували і створили один з перших прототипів граматики. Самі ж слова, букви, знаки, мова вже досконалими потрапили їм на очі.

Номер 84: ГРИБОВИЦЬКИЙ АНГЕЛ
[24/02/2009]  Ангели знижайтеся, до землі зближайтеся...
Кожен має свого ангела. Хіба що геть загублені душі ангели покидають. Ангели ж не терплять бруду. Там де назбируються нечистоти ангели тяжко працюють вимітаючи і вимиваючи їх. Часом ангели різних людей допомагають один другому. Знаю не один такий випадок.
Одна дуже розумна, але самотня пані, яка не могла знайти собі пари у середовищі своїх розумних і порядних приятелів, власне через свій розум, вирішила написати листа до тюрми. Вона просто дала відповідь на листа одного в’язня, який вчинив несамовільне вбивство. Той в’язень писав, що він боїться свободи, бо на волі його ніхто не чекає, а помешкання його давно вже забрали, то ж він не матиме де жити. Певний час вони переписувалися і прийшли до висновку, що можуть ризикнути жити разом, адже в кожного було те, чого бракувало іншому. У неї був розум, мешкання, прагнення до сексуальних експериментів, уміння готувати, і комплекси невпевненості, у нього були інтелектуальний і сексуальний голод, напір і впевненість, деяка доля садизму і співчуття. А ще в нього не було ангела. За десять літ у тюрмі його ангел втомився жити серед загублених душ злочинців і відлетів.
Саме тому, перше, що зробила жінка з ангелом, поставила вимогу церковного шлюбу і вони обвінчалися, хоча обом було за 50 років. Після того її ангел вже не мав коли спати, бо мусів дбати про дві душі і через її ангельське терпіння поступово викорінювати його зеківські звички матюкатися, говорити по фені, по російськи, плювати на підлогу, не спускати воду в туалеті і не називати його парашею. Це було особливо важливим, бо почути на виставці, на фуршеті чи на конференції, або презентації, куди вона його тягала, „Я йду в парашу” було шоком для оточуючих. Врешті він не відівчився тільки курити і чифірити. Зате, щоранку вставав о шостій перемивав підлоги, досконало застеляв ліжко, тримав ідеальний порядок і був здоровим, як бик. То ж її ангел, хоч і працював над ним тяжко й так і на відівчив москаля говорити російською, а все ж змирився з його існуванням.

Номер 84: ВСЕПРОНИКНІСТЬ
[24/02/2009]  ВСЕПРОНИКНІСТЬ
Той господар в просторі безмежному,
Хто душею відрікся меж.
Яр ОКО
У якийсь момент стало зрозумілим, що хтось жартує зі мною, і то не хтось зовні, як парубки на Андрія, а хтось зсередини, хто живе просто таки в мені, або вміє проникати в моє таки єство коли йому заманеться. Це відбувається переважно вночі у снах, а часом і за дня, коли невідомо звідки напливає думка, враження чи розчулення, або ж несподіваний вибух люті чи запаморочення. Можливо фізіолог, чи психолог вдасться до широких „обгрунтованих” пояснень, але народ мудріший за вчених, і такі прояви аномалії називає просто – цьвірк, мешігіне, мудьо, вар”ят, шизік, шалений, божевільний, копнєнтий в музг, контужений, з”їхалий з глузду, дах поїхав, причинний, очманілий, навіжений, навісний, несамовитий, ненормальний, нестямний, дурний, мішком прибитий, несповна розуму, не при собі, чи не при тямі, ідіот, біснуватий, скажений, оглашенний, прибитий у цвіту, де не всі дома, малоумний, слабий на голову, скаламучений, одержимий. Багата ж наша мова на ознаки збоченства. Та то й не дивина, бо історія України „дарує” такі неймовірні випробовування своїм дітям, від яких і в наймудрішого дах поїде, чи перемкне канали, а найспокійніший зірветься з посторонок.

Номери